Мабуть у кожної людини бувають моменти конфлікту інстинктів і хваленої логіки.

Я взагалі завжди думала, що діти – загроза людському спокою. Мене аж колотило, коли на горизонті з’являвся цей «сантиметр крику»! Катастрофа! Нервів не вистачало просто на «оце» дивитися. Та й як накажете реагувати? «Воно» ж кричить, коли їсть, кричить, коли спить, кричить, коли … та воно завжди кричить. Буквально не дає спокійно жити. А якщо уявити, що дитина - неначе татуювання… Тепер ти – рабиня, тепер ти – в полоні, тепер ти – навіки замурована!

З моменту першого заліту (чи зальоту) даної ідеї в мою багатостраждальну голову минуло два роки. І ось воно чудо – інстинкти взяли гору… Я бажаю зробити офіційну заяву: я хочу маля. Скажу чесно, дітей ще боюсь. Як завжди є багато «але». Я вирішила розібратись.

Мені потрібні:

• Мускулінна особа для виробничого процесу;
• Підтримка батьків;
• Також затишна халупка з терасою і басейном;
• «Зелененьких», аби вистачало на памперси;
• Для продукування «зелененьких» – робота на озеленюючому підприємстві.

Одним словом (реченням), не все так просто.

А найголовніше те, що на собі доведеться все тягти! Чоловіки також падкі на увагу. Наче маленькі діти. Доведеться обирати, котрому «дитяті» першому давати брязкальце.

Одне «дитя» у мене вже є. Бери і няньчись, нащо тобі ще? Зашпочується і падає на рівному місці. Скільки його не підіймай - знову падає, розбиває носика, підборіддя, розкидає шкарпетки … я вже забула про кого ми говоримо.

Півкуля мозку, що відповідає за логіку, нарешті змирилася з думкою про материнство. Я бачу ці маленькі сонечка і мрію про власне. В такі моменти не страшний навіть кінець світу, тому що з тобою твоя половинка і ваше кохання яке в результаті дало початок новому життю, маленькому чуду, заради якого ми живемо.

Отже, до материнства потрібно готуватися не одне тисячоліття. Читаю книжечки про те, як все це класно, а потім залажу на форум де спілкуються молоді мами, роздратовані і перевтомлені. Потім знову читаю книжечки. Постає купа запитань: «дитина чи кар’єра», «дитина чи свобода», «дитина чи я», «дитина чи кохання», «дитина чи песик», «дитина»? Жах нового тисячоліття!