Права людини. Всі про них говорять, ніби щось знають. Про них розказують у школі вчителі, говорять з екранів телевізорів, пишуть в підручниках, та й взагалі, від кожної пересічної людини можна почути, щось на кшталт «я маю право….!», чи «ти(ви) не маєш(те) права…!». Скільки інформації, і майже всі вважають, що досконало нею володіють.

Я працюю в школі вчителем. Саме через уроки «Права людини», «Основи правознавства» намагаюся донести до учнів про їх права. Згідно ратифікованих міжнародних документів, та й завдяки вітчизняному законодавству прав у них багато. І це дуже добре! А як же ми – вчителі? Чи захищені в школі права вчителя? Питання звучить якось «не так»? Чому б ні? Вчитель у школі така ж людина, як і всі. Чому б такому питанню взагалі з’явитися на світ?

Раніше у школі діяв принцип «батога та пряника». «Батіг» – залишити на другий рік, низькі оцінки в атестаті, які впливали на вступ до ВНЗ та ін… «Пряник» – золота медаль, перемога на учнівській олімпіаді, високі оцінки, інтерактивні технології, ігри, різноманітні інновації.

Тепер у школи забрали «батіг» і залишили тільки «пряник». У дітей від природи основний вид діяльності і засвоєння нового – гра. Отже, коли вчитель не застосовує на уроці гру, а звичні методи і форми, то він відразу здійснює насилля над дитиною. А чи не є це порушенням права дитини?

Є закон про обов’язковість середньої освіти, тобто держава, в принципі, наймає нас вчителів для того, щоб ми дали їй в кінцевому результаті певний продукт, тоді чому ми не прирівняні до державних службовців із усіма витікаючи ми з цього обставинами? До речі, коли вже вважала, що стаття готова, по електронній пошті прийшла розсилка новин сайту Харківської правозахисної групи, й серед них – повідомлення: „Чеські вчителі вимагають захисту”. У них такі ж проблеми, як і в українських вчителів. Процитую:

«У чеських школах почастішали випадки наруги з однокласників, нападів на вчителів та носіння зброї. Міністерство освіти підготувало зміни у законодавстві, які мають посилити відповідальність учнів та їхніх батьків.

Чеський учитель не має права вигнати порушника дисципліни з класу (так же, як і наш). Нонсенс, на який насамперед звернуло увагу вкрай стурбоване агресивністю школярів міністерство освіти. На думку голови Асоціації Ярослав Штерцла, вчитель мусить мати статус державного службовця, такий самий, як, наприклад, поліцейський. У такому разі всякий напад на вчителя – словесний чи фізичний – трактувався б як кримінальний злочин. Бажання Ярослава Штерцла та його колег легко зрозуміти: останнім часом зросла агресивність не лише дітей. Батьків також.»

Дійсно, я згодна з паном Ярославом щодо державного статусу вчителя. Ось, наприклад, міліція. Її найняла держава, щоб захищати наше суспільство, запобігати порушенням і т.д. Також існує закон «Про міліцію». Коли ми порушуємо закон, то за цим неодмінно слідує покарання, і ніхто не думає, що над ними відбувається насилля чи порушення прав людини (в ідеалі). А от про права людини у вчительській професії годі й говорити. Тобто в школі жоден учень мої права як людини порушити не може, бо таке порушення може бути спрямоване тільки по вертикалі вниз. А якщо взяти директора школи, то його права як людини взагалі порушити ніхто в школі не в змозі, бо він стоїть на самому верху вертикалі. Правда, звучить, м’яко кажучи, дивно, але це так. Отже, практично ми не можемо виконувати завдання держави – підготувати учня-випускника, не порушуючи його прав.

Права людини учня ми порушуємо постійно. Якщо дитина не вчиться – їй за це нічого не буде. Прогуляла урок – теж. Має найнижчі бали – те ж саме. Бо якщо буде застосоване якесь покарання (я не про макаренковські методи), то це вже порушення прав людини! То як же діяти?

Для учнів немає ніякої мотивації навчатися в школі, бо атестат, хоч і з одиницями, не впливає на вступ. То виникає питання – для чого вчитися у школі? Для чого вчителі? Наш статус знижений до мінімуму, не говорячи про зарплату, ми, ніби голі в своїх правах, а учень захищений повністю.

Права людини завжди стоять на боці захисту інтересів більш слабкої сторони. Якщо по відношенню до учнів учитель є сильнішою стороною, то по відношенню до держави – більш слабкою, і тому потребує захисту своїх прав.

Також є ряд питань до Міністерства освіти та науки України про їх космічні вимоги до сучасних випускників, вірніше до вчителів, щоб ті їх зробили саме по «моделі випускника». Мабуть, там працюють люди, які давно працювали у школі, коли ще діяли принципи «батога і пряника».

Деякі вчителі, які працюють давно, дивуються, чому раніше все так гарно виходило, а зараз – ні. Дехто думає, що вже перегорів, вичерпався, інші – що не справляються і неправильно обрали шлях, треті – грюкають дверима після чергової порції заспокійливого чи в зневірі у власних силах.

Чиновники кажуть, що ми не компетентні, не можемо знайти правильні підходи, методи і т.д., а суть в іншому, в простому: держава не збалансувала права учня і права вчителя, віддаючи перевагу стороні учня.

Отже, треба повернути мотивацію до навчання і механізми впливу на неї. Наприклад, ЗНО – це механізм впливу на деякі предмети, а що робити іншим предметникам, дисципліну яких не обрав випускник і вважає цей курс не потрібним. Та й взагалі – для чого ходити на відповідні уроки. Та й оцінка – не головне, головне – сертифікат з найвищими балами! І думки (як у учнів, так і в їхніх батьків, коли їх дитина переходить до старшої школи) – тільки про це.

Як повернути вчителю його відчуття значимості, суспільної поваги? Бо ще раз наголошу: відповідне відношення до навчання, до вчителя було саме в часи «батога і пряника». Тільки при відчутті поваги до професійної та людської честі та гідності вчителі будуть навчати і виховувати для держави нові покоління гідних громадян.